ТАК ВИ З НАМИ? ТОДІ Й МИ З ВАМИ – НАРОДНА БІЛЬШІСТЬ НЕВДОВОЛЕНИХ!
Так сталося, що попри майже тримісячне протистояння влади і народу на Майдані Незалежності, ніхто з його активістів так і не спромігся висунути хоч якісь економічні вимоги як до самої бездарної влади, так і до млявої так званої «оппозиції». Так само і «опозиція» дуже перейнялася захопленням цієї влади, або хоч би її частки. А про сам народ, який вона використовує в суто своїх корисних цілях, та про його ганебний стан існування «опозиція» зовсім забула, не кажучи вже про економічне покращення його життя в майбутньому.
Бо що тобі, народе, з їхнього того «Банду – геть!» чи «Героям – слава!»? Тобі, конкретному громадянину України, який відстояв на морозі три місяці, покинувши свою сім’ю напризволяще, аби пристати до «революції»?
Це колись було зрозуміло: «Землю – селянам!», «Фабрики – робітникам!». Ці гасла тоді призвели до зміни влади в могутній колись імперії. З конкретними гаслами піднялася на страйк у свій час і польська «Солідарність», висуваючи економічні гасла про зниження цін та вимагаючи людям продовольчого забезпечення, і згодом знесла застійну владу партократів. Таких прикладів безліч, але майже всі вдалі спроби відсторонення влади та її заміни без якогось особливого виключення базувалися суто на економічних вимогах народу та на його сподіваннях покращити свою долю. Щоправда, є таки один унікальний приклад — «помаранчевої революції». Тоді лише політичні гасла та зовнішний тиск призвели до компромісної заміни одних хапуг на інших, знову ж таки з використанням народу у вигляді політичної «декорації».
Там теж було «Кучму – геть!» та «Бандитам – тюрми!», і що з того? Кучма таки пішов, але ж не геть і зовсім не так далеко — з Банкової на Шовковичну, що зовсім поруч. А в тюрмах знову ж таки опинилися тіж самі, яким треба було годувати сім’ї, бо ж «месія-Ющенко» теж не обіцяв полегшення. А покращення, на яке сподівалися «щирі» українці, так і не відбулося. Бо дійсно одна «банда» пішла, а інша, ще нахабніша, прийшла. І гідке розчарування знову засіло в народі і знову дуже скоро настала сумна байдужість. Бо і цю, начеб-то «народну владу» змінили ще гірші хижаки. Вони вже не прикривалися масовим проявом на «майданах», а просто купили собі владу і майже зразу і відверто почали тягнути все на себе: і необмежену владу, і бюджетні гроші, і державне майно. Так, вони вже не соромилися свого пригніченого народу, бо він сам нічого від них і не вимагав, ще більше занурючись у пекло власних проблем.
Були, правда, поодинокі спроби завадити цьому відвертому владному «грабіжу», але ж і на них ця хижа влада не особливо звертала своєї зайнятої здирництвом уваги. Про цей донецький «бєспрєдєл» ще заздалегідь попереджували народ. Бо ще на передодні обрання Януковича президентом, всю ту осінь 2009-го, кожну неділю Хрещатиком та іншими центральними вулицями областних центрів України крокував Марш невдоволених. Крокував мовчки! Бо саме він і поставив своєю першою вимогою — відшкодування владою кожному громадянину втрат від своєї недолугої діяльності та недбалої про народ економіки у вигляді конкретних компенсаційних виплат. І коли в день 5-ої річниці «помаранчової революції» п’ять тисяч невдоволених громадян не пустили президента Ющенка святкуватись на Майдані. А ще коли наступного дня вони ж заблокували Національний банк України та паралізували на півдня його роботу, то ці обидві хижі (тоді Ющенко був президент, а Янукович – прем’єр) влади здригнулися. Вони по-справжньому злякалися, бо народ їх, можливо, вперше вхопив за саме дороге – за гроші. І тоді вони, можливо, вперше показали свої справжні обличчя. Показали те, що нічим, власне, один від одного вони не відрізняються, бо прагнуть одного й того ж самого — особистого збагачення, а влада для цього — лише зручний інструмент. Але тоді, восени 2009-го того, Маршу і тих п’яти тисяч невдоволених на жаль не вистачило, щоб влада виконала їхні конкретні і зрозумілі кожному вимоги. Однак шлях було проторено і народ добре збагнув, що до чого. Бо не даремно ж класик-релюціонер Ульянов-Ленін першим, що вимагав, це був банк, а потім вже пошта і телеграф. Сьогодні пошта і телеграф – це інтернет та мобільний зв’язок, а ось банк так і залишився на першому місті щодо дієвих вимог народу.
Але де ж ви бачили або чули, щоб хоч хтось із сучасних «ватажків-революціонерів» покликав «полоскотати» цю владу за їй найдорожче – за банк, який чомусь ще зветься «Національним»? Дісно, чому? А, може, тому, що завтра влада дійсно може і змінитися, але ж не зміниться її принцип грабіжу свого народу. Ним вдало користувалися попередники та сподіваються також вдало скористуватися наступники.
Ось так і стає все зразу зрозуміло, чому хлопця з вируючого Майдану, який спробував спитати про його особисту користь від цієї «революції», не пустили до мікрофона; і де ж та справжня свобода? Бо там на сцені зовсім інша «Свобода»… І яка це свобода, коли ціни на картоплю в столиці зросли до 10 гривень за кіло, а як же сім’ї та діти, яким не має чого їсти? І ті ж самі «афганці», які 25-років тому пройшли пекло, а зараз опікуються громадською безпекою на тому ж «революційному» майдані, теж спробували задати питання «опозіційній трійці» про конкретну користь від цієї «революції» для всього народу..? Але ж у відповідь знову ж таки почули тільки гасла «Банду –геть!» та «Героям-слава!», а ще надривні заклики до боротьби від якоїсь «самоборони» та звинувачення від самих «бідних» вотажків Кличка-Яценюка-Тягнибока у «жахливій» їхній, «афганців», меркантильності, яка гасить: чи «революційний» пил, чи «опозіційну пилюку»… Це дійсно так, бо голодний – це значить злий і жорстокий, а іншого для «опозиційної трійки» їх «революціонера-майданівця» і не існує, та й не може бути взагалі. Правда, інколи там годують, завдячуючи прагненню до президентства «трійці» та плюс ще Порошенка, який виграв закордонний американський кастинг претендентів у президенти та, ймовірно, посприяв «партизанській» кривавій вилазці радикалів на Грушевського.
Але ж попри невгамоні гасла Тягнибока про героїв та гучні заклики Луценка до боротьби все більше учасників і сьогоднішнього Майдану добре розуміють, що обов’язково повинно так статися, що саме конкретна людина з її конкретними вимогами економічного покращення, саме її життя стане справжньою підвалиною та надійним підгрунттям її конкретного та народного протесту в цілому проти свавілля влади та олігархів, які самі призначили і цю владу, і цю «оппозицію».
Прокидається вже і весь народ: на сході і на заході, на півдні і на півночі, у центрі та на околицях, розуміючи, що весь цей роздрай між «східняками» та «західняками» — штучний, і вигідний, насамперед, олігархічній владі, яка була, є і хоче залишатись. Це вони всі разом розпалюють у народі ворожнечу, користуючись принципом «розділяй і володарюй», згадуючи минулі важкі образи, нащадки яких вже здатні вибачитись та про образи забути. Але їм не потрібен єдиний та міцний народ, який разом обов’язково скинув би зі свого хребта цих мародерів-олігархів від бізнесу та від влади.
Може, тому і горлапанить Луценко «Повстань єдиний гордий народ за своє майбутнє!», але ж чомусь не каже, що це для нього безпосередньо «народ повстань» і для його знову ж таки міністерського майбутнього. Бо колись він уже керував міліцією, але ж таки її так і не навчив поважати свій народ, бо сам тому народу тикав в обличчя та гнув йому матюки. Не соромно, а?!
«Будь вільним! Будь гідним! Не піддавайся відчаю..!» — крізь зуби, ледь підбираючи українські слова, вже захрип Кличко, — « Будь патріотом свої країни!». От як цікаво закликає «патріот» з німецько-українським громадянством до гідної свободи від грошей, які він так само відчайдушно здирає з українського народу: і в бізнесі, і у владі, а ще скільки прагне здерти, посівши місце президента. Не гидко, а!?
Соромно і гидко чути Яценюка, який наголошує створювати уряд проти Януковича, в уряді якого сам працював головним банкіром, а зараз на замовлення «друзів-олігархів» приструняє «бєспрєдєльщика». Бо і сам прагне сісти на його місце, а ще за американські хабарі розмістити натівське ПРО в Україні, щоб назавжди поховати прагнення народу до воз’єднання та до могутності.
А ще є Тягнибок, який невпевнено закликає пікетувати парламент, бо трохи злякався, що їхня спільна бурхлива діяльність та всенародна огида до Януковича може скинути того заздалегідь з перевиборчої президентської дістанціїї, на який він – Тягнибок за домовленістю з «самим» вже прагнув зараз бути другим.
Огидно, що не тільки у влади, але й у всіх 3+1 «героїв Майдану» немає і думки про жахливий стан свого народу. І вони навіть не замислювалися про те, що вони зроблять, якщо їх випре на владну верхівку. Бо, напевно, того досвіду попередників їм буде достатньо, щоб усі негаразди списати на «злодіїв та шахраїв» з конкуруючої владної команди, а самим посісти поруч з тим самим олігархічним оточенням. Бо воно і зробило їх владою та готове «відстібнути» за збільшення свого непомірного капіталу, який як «священу корову» оберігають всі поспіль владні команди, бо лише тільки вони самі вирішують, кому що дістанеться: одним малим – влада, а іншим всім – зрада.
А народ – барвиста ширма, яку знову «підгодують» мріями про майбутнє. Але ж як і раніше, окрім свободи від грошей та майна, вони залишать народові реальні злидні та безпросвіття, бо ніхто ж з тих, хто вийшов на майдани, нічого іншого і не вимагав, борючись за їх заможність і свою бідноту.
То, може, прийшов час замислитись, український народе? Може, час вийти на маршах невдоволених та зібрати всю свою потужну енергію протесту, висунути конкретні економічні вимоги щодо негайного відшкодування втрат від всієї цієї незалежної влади і від всієї цієї млявої «опозиції»? Прийти всенародним походом на Київ, та взяти в облогу центральний їхній банк і зробити його по-справжньому своїм, та перерозподілити на свою народну користь капітал олігархів, та змінити не можновладців, а докорінно сам принцип влади. Вона має обслуговувати народ, а не керувати ним. Може, тоді і відчує народ полегшення та з’явиться реальна надія на покращення життя через встановлення та забезпечення прожиткового оптимуму для кожної людини в нашій рідній неньці Україні…

ТАК ВИ З НАМИ? ТОДІ Й МИ З ВАМИ – НАРОДНА БІЛЬШІСТЬ НЕВДОВОЛЕНИХ!