Мнения ВЕТЕРАН ВІЙСЬКОВОЇ РОЗВІДКИ: “БЕРКУТ – В ПАСТЦІ. ЦІ ХЛОПЦІ СЬОГОДНІ ЗАХИЩАЮТЬ ЛИШЕ СВОЄ ЖИТТЯ”


За задумом ініціаторів – Координатора Національних Зборів Ігоря Дідковського та керівника Штабу Національної Гвардії Володимира Волкова, всім керівникам збройних угрупувань треба усвідомити відповідальність і разом створити миротворчий контингент який міг би гарантувати мирний спосіб вирішення наявного суспільно-політичного конфлікту .

Свою згоду на участь у такому контингенті вже дав ветеран військової розвідки, полковник Сергій Розумовський, який представляє народний рух «Каскад».

— Сьогодні по Україні у нас сформовано більше 45 загонів, які складаються в основному з ветеранів різних родів військ та спортивної молоді. Ми це робимо для того, щоб в жодному разі не допустити кривавого конфлікту. Я сам особисто брав участь у семи таких конфліктах, тож знаю, як це буває. І, напевно, побачити сутичку російськомовної молоді з україномовною – це найгірший сценарій із тих, які можуть бути. Тому що не ті, ні інші не є господарями життя, і за чиї інтереси вони зійдуться і почнуть одне одного колошматити – зовсім не зрозуміло.

— Однак наразі немає поділу на україно – та російськомовних. Це скоріше умовний розподіл – «під прапори».

-Саме так. І тим людям, які цим всім управляють, насправді все одно, хто переможе. Така задача не стоїть. Є завдання скинути Україну в кам’яне століття. В хаос. В ентропію. От і все. А це все статисти. І сьогодні заради чиїхось інтересів примусити нас перетворити країну в попелище – вибачайте, ми проти.

-Але ж ми розуміємо, що йде ланцюгова реакція.

-Безумовно. І ось вже четвертий день Майдан у Казахстані стоїть. На черзі – Білорусь. Мені вчора хлопці з Бресту дзвонили (бо наші підрозділи почали формуватися не лише в Україні, але і в Росії, і в Білорусі) – у них різка активізація пішла. Те ж саме, що і в нас. Всі ЗМІ зараз там проти Лукашенка, всі пишуть, що настав час щось міняти, мовляв, подивіться на Україну. Тобто це реально буде ланцюгова реакція.

-У будь-якому разі треба шукати вихід із ситуації. Як вам бачиться та ідея, яку сьогодні пропагує Національна Гвардія – по створенню Національних зборів? Вона має право на життя? І наскільки на неї можуть відгукнутися люди?

-Знаєте, ми за два тижні об’їхали майже всі наші загони. Були в Донецьку, в Криму, позавчора прихали з Миколаєва. Взагалі-то ми зустрілися з засновниками Національних зборів недавно. Говорили про те ж саме: що сьогодні жодна політична сила не може взагалі нічого запропонувати. І, власно кажучи, той варіант державності, який сьогодні існує – давно себе вичерпав. Вже не кажучи про те, що він відпочатку був ущербним. А вийти з цієї ситуації можна так, як планувалося у 1917 році. З проведенням Установчих Зборів. Сьогодні хлопці називають їх Національними Зборами, це питання термінологічне. Але – необхідне завантаження країни з нуля. Врешті решт ті, хто вважає себе українцями і збирається тут жити, у кого немає якоїсь іншої країни – повинні зібратися і спокійно й тверезо, не під свист пуль, не під гуркіт канонади вирішити, яка країна нам потрібна, в кого нам вірити, кого вибирати, хто тут хазяїн і хто замовляє реально музику. Без цього нічого не буде. От в 17 році зібрали Установчі збори, три дня почекали поки всі сперечалися і мітингували, потім прийшов матрос Железняк і всіх розігнав. Закінчилося усе найбільшою радянською імперією, яка стояла на болоті 70 років і зрештою рухнула. Ми поставили на болото Україну, і вона ось до чого прийшла. Все, досить. Із цього болота треба вийти. Вийти через пулі і снаряди? Ось я говорив із хлопцями з Правого сектору. Я їм кажу: ви говорите: війна до переможного кінця, до останнього українця. А після того, коли уб’ють останнього українця – теж буде Україна? Ні, це не буде Україна. Це буде невідомо чия територія. Якщо війна – буде вбито припустимо тисячу людей з тієї та з другої сторони. Перетворимо країну на попелище і все одно сядемо за той же самий стіл – хто живий залишиться. І будемо домовлятися по тих самих питаннях. Так навіщо городити город? Навіщо знов по лікоть у крові? Чому у нас така вічна доля? Чому триста років – починаючи з руської смути, з Годунова, з Хмельницького – ми все ллємо і ллємо ці потоки крові?

-Ви правильно сказали – є бажання відкинути країну назад. Тому що нікому це країна тут не потрібна. Ні Заходу, ні Сходу, вона – як більмо на оці…

-Це одне, а інше – ми стали вільними, за двадцять років напіввільного життя ми почали народжувати інше – філософське – бачення і розуміння майбуття, якість свідомості іншу стали показувати. А це для них страшно. Це не вкладається в їхню прокрустову модель світу. Вони бачать світ зовсім по-іншому.

-Дуже важливе питання, яке сьогодні часто звучить, тому що вже розпочався свист куль. Ми його вже чуємо і розуміємо, що не тільки травматичну зброю використовує Беркут. І чи справді це Беркут – це теж велике питання. Ми розуміємо, що є певні підрозділи, що виконують свої завдання. Їм дається конкретна команда, причому невідомо з яких країн. Молодь з іншого боку просякнута дурістю і романтикою на предмет війни. Війна ніколи не була романтикою. Війна – це завжди бруд піт, кров. Хотілося б почути вашу оцінку ситуації (оскільки ви у цьому колі обертаєтесь – реальну оцінку як спеціаліста), оцінку можливостей протиборчих сторін. Скажімо, що стоїть за заявами Беркута, що «ми знесемо все за 15 хвилин». І що стоїть за заявами Правого сектора «нічого ви тут не зробите». Ваша оцінка? Реальна. Як людини військової.

-На мій, можливо, помилковий погляд, Правий сектор – це великою мірою бравада. Тому що по всіх їх діях я можу точно і з упевненістю сказати: в їх складі сьогодні немає людей, які правильно можуть організовувати ці дії. І в цьому є небезпека. Тому що, знаєте, як у залицяннях буває букетно-цукерковий період – так ось, вони пляшково-коктейльний період вичерпали. Далі розвинути цю технологію наступу не можливо. Це межа. Далі треба брати до рук зброю. І починати стріляти. Але це означає – остаточно перейти межу. Чи наважаться вони на це? Я думаю, що така вірогідність досить велика. Коли були переговори опозиції з владою (а ми ж прекрасно розуміємо, що це люди «з одного корита»), Правому сектору не запропонували нічого. У нього цінник існує, поки він воює. І чим жорсткіше він воюватиме, тим більшим буде цінник. Якщо ж все таки опозиція з Банковою все поділять і переділять, то перше, що будуть робити його ближчі соратники – Кличко та інші – вони будуть знищувати їх. Тому що революції завжди зжирають своїх дітей. Завжди. Це закон. Що стосується Беркуту – вони в западні. Ці хлопці сьогодні захищають своє життя. Вони вже давно зрозуміли, що ніякій владі не потрібні. Ні керівництву МВС, нікому. Кожна революція починалася з того, що вбивали городових та постових на вулицях. Тому що саме на них завжди концентрується ненависть. Ми ще минулого року були на нараді в Главку МВС, і бачили, як людина в погонах генерала встала і сказала: «Господи, я нарешті зрозумів: нас у цій країні будуть вбивати першими». Тобто до нього нарешті дійшло, що претензій до міліції накопичилось надто багато. Ось беркут говорить: розігнати. Хто буде розганяти? 18-річні вевешники, які під вагою бронежилетів непритомніють? Скільки тих беркутів лишилось?.. І ще такий момент: їх же міняти постійно треба. Якщо вони заперті у тому просторі, вони деморалізуються уже швидко. Вивести війська може лише ідіот. Такий як… не буду називати прізвища.

-У Москві в 91-му вивели. Але вони у зворотній бік розвернули пушки.

-Тоді це були війська. А зараз їх можна вивести тільки з однією метою – щоб у них відібрали зброю. У цих 18-річних хлопців з останнього призову, які року не прослужили відберуть автомати, як у «Білому сонці пустелі». А тоді почнеться те, що завжди починалося в Україні. Якщо згадати історію, у нас відразу 150 тисяч отаманів виникає: пан отаман Грицай-Тавріческій, Махно, Петлюра, а далі вже без розбору: я тебе вбиваю за те, що ти вбив мого брата, а я тебе за те, що ти мого кума застрелив. І це не зупинити.

-Ми дійсно знаходимося зараз у п’яти хвилинах від цієї ситуації…

-Грамотних поки що немає. Але це триватиме недовго. І Правий сектор шукає консультантів, і з боку влади робляться судомні спроби притягнути якихось серйозних спеціалістів. І рано чи пізно вони цих консультантів знайдуть. Завжди, коли відбувається на першому етапі така метушня, потім – як було, наприклад, у Лівії – вкрапили три-чотири-пять п’ятірок спецназу, вони почали валити наліво й направо – і пішла справжня війна. А сьогодні навіть не потрібні ці підрозділи. Приватних військових компаній – повно. Найманців – повно. Тільки покажи гроші.

-А гроші, судячи з усього, показали вже з усіх сторін.

-Саме так. Раніше було холодно. Зараз сонце, почнеться весна, потягнуться сюди люди, які сприймають війну як здобич….Це повзучий сценарій, але він такий неприємний та огидний, що ліпше було б якесь вторгнення.

-Нам тому і здається привабливою ідея Національних Зборів. Якщо ми самі не зорганізуємося всередині цієї міжусобиці, ми отримаємо входження зовнішніх військ. І мотивація буде дуже класна: ми ж не можемо допустити в центрі Європи… А Путін скаже: я теж хочу ввести російський контингент.

-Звичайно. А транзити, а шість атомних станцій? Тут є що захищати. Причому вони це робитимуть так, як роблять завжди останнім часом. Вони візьмуть ті об’єкти, які потрібні, під контроль, а на всій іншій території – вбивайте один одного скільки хочете. І буде як в Сирії: прийшов на блок-пост, грошей немає, патрони потрібні, золоті зуби відрахував – тобі патронів відсипали. А ще, нагадаю, є – Крим. А ще моджахеди. У них зараз загони у Сирії досвіду набираються. Вони ж повернуться сюди. Ні землі, ні громадянства, ні документів – нічого. Виросло ціле покоління як трава при дорозі. І є лише один авторитет – мула і нікого більше.

-Чи бачите ви якийсь позитивний розвиток ситуації і що для цього треба робити нашим, вибачаюсь, політикам?

-Політикам – здаватися. Здаватися Національним Зборам або Установчому Зібранню. Це неминуче.

-У них є вихід – прийти завтра об 11 в Будинок вчителя. Де була проголошена Українська нанодна республіка.

-Так. Їм треба прийти і здатися. Сказати: хлопці, вибачте, але ми без нашого народу впоратися не можемо. Ми себе вважаємо часткою народу і давайте разом щось робити. Ті, хто не прийдуть, де-факто оголосять себе бандитами. Тому що ми завтра скажемо: Україна у нас одна. Ті, хто хоче її захищати – наліво. Ті, хто не хоче – направо. Які можуть бути аргументи проти?

-Зараз усі заангажовані тим, що відбувається…. Всі в ейфорії. Тому цілком можливо, що те, що має відбутися завтра, не до всіх інформаційно може бути донесено. Може, доцільно залишити якийсь люфт, і оголосити, що, приміром, є тиждень на входження в роботу Національних Зборів ( ???) не уверена, три последних слова неразборчиво).

-Люфт буде в будь-якому разі. Через сім днів ми просто скажемо зібратися тим, хто зареєструвався в штабі. І чим жорсткіше ми будемо це показувати, тим краще.

0 комментариев

Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.