Блог им. vyanko ВАЛЯ ЯНКО ЗЕМЛЯ І ЛЮДИ Повість про захист України від загарбників Передмова


Особливу подяку висловлюю моїм рідним, друзям і соратникам, які протягом всього часу загарбування України були стійкими та мужніми її захисниками.

… Йшов собі додому чоловік, бо знав, що в нього є своя хата та свій шматок землі… І на цій землі ще з прадавніх часів жили його батьки, діди та прадіди. Всі вони дуже раділи, коли хліб жваво колосився на їх полі, а в кожному зернятку були їх піт від важкої повсякденної праці та задоволення від отриманого врожаю.
Йшов собі чоловік лугом навпростець, бо вдома його чекали дружина та діти. Він не бачив їх майже півроку, бо був на заробітках в сусідній країні і може б ще не час було б і їхати…
Але ж йому раптом зателефонувала дружина та повідомила, що дуже погане щось коїться у них на селі. Бо за два тижні до того, до їхнього села приїхали якість «круті молодики» та почали розказувати, що вже дуже скоро виставлять на продаж всю землю селян. А ще — за їх домівки дадуть якусь компенсацію отими «зеленими» грошима, бо вже знайшовся на все це заокеанський інвестор. Когось, хто спроможний, наймуть на роботу, а всім іншим запропонують виїхати: чи то до Європи, а може й до самої Америки чи Канади, а хто навіть захоче — той до Австралії чи до Африки?!?
Спочатку з тих слів селяни реготали, бо де-кого впізнали і думали що ті «круті» артисти з «95-кварталу» — кумедної телепередачі. Та у відповідь самі стали жартувати, бо ніяк не могли второпати, як це дід Панас – каліка з їх села буде стрибати по тих африканських пальмах, мов мавпа? Але ж потім селяни замислилися, коли збагнули, що саме їх головного «коміка» українці обрали своїм президентом… Ось тоді стало якось зразу не до сміху…, але ж «коміки» поїхали і все вгамувалося.
А ось, коли за тиждень разом з тими «крутими пацанами» приїхали справжні іноземці, люди занепокоїлися. Бо то були не просто чужинці з Європи чи Азії, а самі справжні американці з далекої Каліфорнії. Це про неї казали в телевізорі, що її затопить океан тому, що вона знаходиться нижче його рівня, а клімат на планеті теплішає і арктичний лід в Гренландії дуже швидко розтає. А до того ж, ще селяни донесли чутки з інтернету, що ту чужу їм Каліфорнію може завалити пробуджений вулкан чи піде по землі землетрус з розломами і знищать її зовсім.
Все б може і нічого, бо не вперше приїздили іноземці до їх села, але ж ці американці поводили себе вже наче господарі. А ті ж самі «круті коміки», що були минулого разу, тепер, як колись в давнину, землеміром та кроками щось наміряли… Селянам здалося, що начебто їх майбутні ділянки???
Взагалі склалося враження, що ті «гості» зовсім не помічали селян. Не звертали вони і своєї уваги на дружину того самого крокуючого додому чоловіка. Так наче її і не було на власному подвір’ї, коли вони туди завітали. І тільки помітили чужинці їх з чоловіком діточок, коли ті перелякані прибігли зі школи, та запропонували їм цукерки в яскравих обгортках. Але ж діти відсахнулися від них, бо ніяк не могли впорати, що саме роблять ці чужі та незнайомі люди на їх рідному подвір’ї та на їх городі? Вони переляканими очима лише спостерігали, як молодик орудував землеміром, та дуже щільно тулилися до своєї мамки. А жінка попри розгубленість все ж таки спромоглася у начебто старшого «коміка» спитати, що ж це коїться у неї на подвір’ї? На те він у відповідь показав жінці якісь папери. А потім ще в голос додав, що це — і показав рукою навколо, вже не зовсім їх з чоловіком земля. Бо в нього були скуплені не тільки їх, але ж і всі інші паї її односельців — разом із їх хатами, садибами та городами…
Чи так було насправді? Невідомо, бо ніхто в їхньому селі, так і не зміг тому старшому молодику заперечити чи розтлумачити селянам ті його папери… А їх сільський голова сам крутився, як вуж, навколо тих «крутих» та іноземців і час від часу пропонував їм холодної водички з колодязя тієї ж жінки… Або наливав гарячої кави з свого термосу… та сам особисто водив їх майже по всім сільським дворам. Але в тім тільки туди, де панували зараз самотні жінки, бо майже всі їх чоловіки окрім старих, калік та п’яниць подалися на заробітки. Хто ближче в столицю, а хто і далі — поїхав за кордон, як і отой чоловік, що крокував степом.
Він шов та згадував слова жінки про те, що розпачу селян не було межі. А старенька бабця Мотря навіть заголосила на все село, так якби хтось помер… І всі селяни з жахом дивились на той землемір, яким вдало орудував «крутий» довгов’язий парубок, вимірюючи їх же землю для отих чужаків-іноземців. Та вони разом з головою вже поспішали до сусіднього двору і показували водію з мерседесу, щоб рухався за ними. А той у відповідь лише склав свої пальці бубликом та рявкнув їх дикувате «Окей».
Тим часом серед усіх селян, кого відвідали незвані «гості», тільки дід-каліка Панас, що був сусідом того чоловіка, крокуючого степом, до свого двору цих «крутих» з землеміром, так і не пустив. Він гнівно пригрозив їм своєю кульгавою палкою, щоб і не думали, що він жартує. А ще для підтвердження свого суворого наміру дід спустив свого злючого собаку, який ніяковів під хвірткою та рвався «пригостити» своїми зубами отих чужинців. Побачивши це, сільський голова почав погрожувати діду Панасу поліцією та навіть арештом за непідкорення владі. Але ж дід стояв на своєму і не відчинив хвіртку. То ж американці разом з усіма «крутими» пішли від дідового двору, а голова даремно і далі махав руками.
Дуже були здивовані дідом Панасом американці, бо вони ніяк не очікували зустріти такий опір з боку калічної людини. Вони взагалі вважали, що зроблять для діда та для всіх селян щось таке «дуже добре». Вони вже зараз обіцяли свої американські зелені гроші в задаток за ту людську землю та навіть за їх сільські хатки, які б вони потім зрівняли б з їх же землею. Американці відкрито показували, як збираються налагодити тут своє американське високопродуктивне «індустріальне» сільськогосподарське виробництво. Так всіх бажаючих — здорових та спроможних вони збиралися навіть вже зараз попередньо найняти на роботу.
«Як в давнину, батраками», — збагнули селяни, — «а ось калік, таких як дід Панас та інших старих і нікчемних – були готові негайно відселити…геть — навіть в саму Африку??? Щоб ті каліки та старі більше ніколи не зазіхали на свої землі та щоб не доставали нових господарів своєю присутністю і не мозолили їм очі, а ще, щоб ніколи не приїздили, хоч раз на рік навіть на гробки».
Хоч і зріли у селян сумніви та наростав гнів, але що до того? Бо без їх дужих чоловіків справжнього масового обурення тій зухвалій іноземній «навалі» так і не почалося. І лише тоді жінки підняли справжній галас на все село, коли отой «крутий» верзило та сільський голова почали на прохання американців тим самим землеміром вимірювати сільське кладовище. Його вони теж збиралися розрівняти та заорати. То це вже був справжній жах і від того селяни дуже засмутилися та стали тиснути на отих «майбутніх їх американських і крутих господарів», що ті терміново від’їхали.
А по селі, мов щурі, поповзли чутки, мов би недарма таки вони приїздили, бо їх коміка-президента заради того і покликав американський шоу-президент. Він начебто знав про те, що у США, ще колись попереднім українським президентом була складена якась таємна угода про продаж їх української землі мешканцям Каліфорнії. Але той попередній злодюга, так і «не зміг» зняти мораторій і документально оформити цей продаж землі в парламенті, або через конституційний суд «визнати» його заборону недійсною, бо склав особисту згоду з пані Клінтон, а не з сучасним американським президентом. Аж ось тепер, коли більшість депутатів в новообраному парламенті стала за цього «коміка-президента», якого напевно заради цього і просунули американці до вищої влади, ця хижа справа і повинна була вирішитися вже до нового року.
Про все це селянам розказали зовсім інші та з виду більш чемні люди. Вони слідом за «крутими» та іноземцями приїздили до їх села та не агітували селян за якусь там партію. Ці люди казали їм все, як є і як не може бути, а також пропонували підтримати їх Комітет захисту української землі. І селянам від того їх пояснення було майже все зрозуміло, та й в душі вони були за цих людей та їх комітет. Але як не старалися селяни дослухалася до їх слів, ймовірність того, що може трапитись їх все ж таки дуже лякала, а сил протистояти тому було в селі замало.
Бо навіть їх сільський голова, який за всіх часів був владним підлабузником, не захищав селян. Він лише приборкував їх тим, що це лише далекі та попередні наміри і що ні в кого силою начебто нічого відбирати не стануть. Але ж даремно, бо сама його прислужлива поведінка та поведінка самих американців, які вже відкрито робили Україну своєю майбутню колонію, викликала у селян спротив. Бо у їх сільського голови відразу після від’їзду тих чужинців статки значно підросли. Він відразу ж пригнав з області собі такого новенького форда прямо з салону. А його руда дружина вже красувалася на селі в нових закордонних сукнях і насміхалася над дурнуватими селянками. Невже ж їм не схотілося пригостити чужинців та отримати задаток «зеленими» грішми? То може б і вони придбали б собі обновки та отримали б їх американські подарунки. Гидко було селянам від того, бо зовсім не важко було здогадатися, хто їх з головою продав та за що?
Але знову ж таки на превеликий жаль їх чоловіків в селі практично не лишилося. Бо майже всі вони роз’їхалися в різні боки на заробітки в різні країни: хто на захід, а хто на схід. Та й збиралися чоловіки, як правило, лише на новий рік та навесні, коли була велика робота в полі. А ще також восени рили картоплю чи збирали врожай на полі та в городі. Але ж і це не стало на селі такою вже невідкладною справою. Бо зерно та інші культури, а також овочі та фрукти, що вони завжди вирощували, перестали бути прибутковими і дуже впали в ціні. Тому ж безпосередньо з самим городом біля хати разом з дітьми, хоч і важко, але ж могли впоратися і їх дружини. Так само і їх землі, що зараз оброблювалася, були віддані під паї та вже перезаставлені в банки новими їх господарями. Виходило так, що недарма показував той самий «крутий пацан» папери, бо напевно він добре знав, що майже вся земля селян вже під заставою. А по тому і це вже був значний крок, щоб її зовсім забрати за борги та продати отим іноземним загарбникам…
«Однак так сумно та погано було на селі не завжди», — крокуючи, думав та згадував їх розмову з жінкою, чоловік, бо їх село ще за радянських часів було дуже заможним, а їх чорноземи тримали майже всіх, крім ледачих, у повному достатку, коли їх колгосп був міліонером.
«То ж, тоді було таки добре, коли чоловікам не треба було нікуди їхати на заробітки та терпіти знущання всіляких там «панів» та «господ», — думала також його жінка та на сході, правда чоловікові, ще можна було якось терпіти, бо там жили її родичі.
Це вони його влаштували на будівлю різноробочим та слідкували, щоб його там не обдурили. Бо різне траплялося з їх земляками та іншими людьми, і не тільки з України. Колись навіть важко було б собі уявити те, як змінювалися люди, які були з одного села, коли зараз перетинали кордон іншої країни. Вони вже не хотіли ділитися та кожен був, якось сам по собі. Ось тільки молодь, ще більш-менш трималася купкою. А такі вже дядьки, як він, були принципово і частіше всього там самотніми.
Ось і її чоловік, теж не ліз нікому «в друзі» та не дуже старався допомогти іншому, бо кожен заробляв там лише свої гроші. Ховали їх в дорозі так, як і свої думки там, бо саме за них можна було отримати великі неприємності та загубити роботу, яка годувала сім’ї. А ось тих бідолах, хто не дуже тримав язик за зубами, гнали та не брали на роботу інші господарі. Дуже добре те знав чоловік і тому теж був сам по собі, хоч трохи і товаришував з Іваном з їх сусіднього села, який вже допрацював на будівлі і збирався назовсім поїхати додому.
І у нього в селі теж побували ті ж самі непрошені «гості». Але ж їх сільський голова поводив себе зовсім по іншому та не дав «крутим пацанам» міряти людську землю. І навздогін американцям він взагалі попросив їх більше не показуватися, бо його в тім підтримало все село. Але ж і там знайшовся пройдисвіт та ледацюга. Той пообіцяв продати свою землю та хату, взявши задаток «зеленими» за умови, що ті американці відправлять його з родиною до їх сполучених штатів. Ті «гості» дуже зраділи «іудові» та хлопали свого майбутнього «ковбоя» по плечах та дали ковтнути йому справжні «віски». А в тім, навіть селяни вже знали, що ті «віски» дуже смердючі та слабші на градуси, а ще набагато гірші за останній сільський самогон. Але ж ті «круті» не інакше, як новим головою села звали цього бідолаху, бо дійсний голова «не виправдав їх довіри» та не почув поради справжніх американських «господарів» його «майбутнього життя» на їх українській землі…
І було чоловікові дуже жаль, що про тих чемних людей з Комітету, які втілювали свій план захисту української землі, він тільки дізнався…
…Аж ось вже показалася його хата та город біля неї, а ще він розгледів у дворі своїх діточок. І на його чоловічі очі навернулися сльози, бо в його сумці лежали гостинці, а в прихованій таємній кишені зароблені ним гроші…
… Через город він опинився у себе на подвір’я… Який там зразу зчинився радісний гомін? Бо всім дуже хотілося першими його обійняти та поцілувати.
— Я вдома, — на-пів радісно та на-пів сумно промовив він.
— Нарешті…, ти вдома, — так само відповіла йому дружина та разом з діточками повела його до хати, бо тим дуже хотілося побачити його гостинці.

0 комментариев

Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.