Блог им. vyanko Повість "Земля і люди" Глава 4 Спасибі, добрі люди, бо без вас ніяк (частина І)


Як на зле, черговий офіцер СБУ по Волинській області чомусь довго не брав слухавку . А люди напирали в двері голови держкадастру, який зачинив себе в кабінеті на замок. Він переказав секретарці, що його немає і що він поїхав у адміністрацію на нараду. Але ж люди не повірили і спочатку стукали, а тепер почали вибивати ці кляті двері. Не дубові чи металеві, а такі собі з пресованої деревини, які напору не витримають. Ось тоді він — начальник точно залишиться віч на віч не тільки з розлюченими мешканцями земельних ділянок біля озера Світязь, але й с тими, кому цих ділянок не дали взагалі. Це він їм відмовив в оформленні, посилаючись на якійсь несуттєві помилки в рішеннях сільських рад. Все було б не так погано і він би тягнув до останнього, аж поки документи на них отримали ті, кому це слід. Але його ж хтось зі своїх здав с потрохами новим «зеленим» керманичам. І коли люди дізналися, що їх кинули та що 200 га у самого озера будуть оформлені чужакам, а ще й те, що всю їх землю негайно продадуть «нові господарі життя», то й повідомили мешканцям всіх найближчих до міста того сіл, щоб збиралися люди на сход.
Спочатку селяни приходили по одному і все допитувались у його співробітників, чи то правда, що говорять люди про продаж землі. Але його підлеглі колеги відпиралися, як могли і брехали, що це тільки плани, прямо в очі. І такого нічого поки нема і що саме селяни перші в черзі на оформлення шматка землі, але ж треба лише виправити чи додати деякі документи, а ще дочекатися відміни мораторію продажу землі. Люди спочатку йшли і начебто вірили, але ж потім їх долали сумніви і вони збиралися юрбою та знову йшли до свого сільського голови. Аби той хоч порадив, що ж все ж таки їм робити, коли їх землю скуплять і продадуть за безцінь іноземцям, а їх самих попруть? Звісно, різні були голови рад, але спільним було одне, що вони самі не дуже знали, що з цим робить і як себе поводить з цією «кумедною ЗЕндер-командою»? А тому самих завзятих знову відсилали всіх до управління дежкадастру, бо власно це ж воно гальмувало оформлення ділянок.
Та все гальмував не сам той начальник, що зараз заперся в кабінеті. Бо і він сам з радістю би отримав звичайну «винагороду» за оперативне оформлення, яка стала «традицією» від його попередника та поділився за звичаєм зі своїм безпосереднім керівництвом. Однак напередодні до нього в кабінет завітав місцевий голова служби безпеки і наказав, що то є справа особливої державної ваги, яка тепер на безпосередньому контролі аж у самого нового ЗЕ-президента. Відверто та спочатку цьому голові безпечної служби начальник кадастру не повірив, бо знав, що той вже багато часу і чогось у них «кришує».
«То може з приходом нових керманичів він взявся і за землі», — подумав він. Але слідом приїхав такий дуже наглий собі чолов’яга, який представився особливим уповноваженим нового президента саме по цій земельній справі. Він ткнув йому під носа того «мандату» з президентського нового Офісу так, начебто колись цей начальник їх взагалі бачив. Він тільки чув, що такі люди поїхали по всій країні, а тому на прохання цього пихатого молодика дав карту займаної та незайманої, тобто всієї підлеглої йому території навкруги міста. Потім начальник сам обвів червоним олівцем шматки землі, які були найбільш привабливими та біля загальнодержавної дороги
«Це особисто для потреб нового президента», — наказав засланець і додав, що це дуже особливі землі і тому їх нікому та ні в якому разі не можна виділяти до його особистого розпорядження, а якщо вже хтось там має ділянку то негайно треба вилучити попри займану посаду, бо того господаря звільнять «до суда і слідства» — пожартував молодик. Але ж і інші ділянки припинити оформляти до особистого його наказу та знайти для того «достатній» і прийнятний привід, що би тим і в ні якому разі не викликати обурення місцевого населення.
Це можна було йому наказати, але як його виконати? Коли саме ці люди вже виносили двері його кабінету…, а служба безпеки та поліція відсторонилася від нього. Він знову настирливо зателефонував черговому у СБУ і там нарешті відгукнулися. Начальник назвався та сказав, що він виконує особисте доручення їх голови та Офісу президента і тому дуже просить допомогти вгамувати народ, бо він сам вже майже годину набирає голову служби, але той мобільний чомусь не бере.
-Добре, — відповіли на тому кінці і порадили негайно звернутися до поліції з приводу порчі державного майна та образи посадової особи і при цьому ні в якому разі не відкривати зміст щодо того доручення особливої державної ваги, бо про це буде негайно знати сам керівник СБУ, бо у чергового з ним є прямий контакт.
— Ну хоть це вже діло, що їде спецназ, — як мога голосно сказав начальник обласного держкадастру та вже було направився до дверей, щоб їх відчинити…
Але ж затримався, бо доречно згадав про пораду, звернутися до їх поліції чи до їх спецпідрозділу.
-Там їх зараз сам чорт не розбере, — сказав в голос начальник та набрав номер мобільного телефона їх обласного начальника, який таки був кумом його кума.
— Дорогий, — тільки почав було говорити начальник кадастру, коли на тому кінці відгукнулися, але в той самий час двері не витримали тієї людської навали і до нього в кабінет ввалилася гурба дужих та розлючених чоловіків та жінок.
— Це я, – заволав в усе горло і в трубку він, — і мене вбивають!
В ту саму мить телефон у нього відібрали і якийсь жвавий чоловічок, з тих самих нападників вигукнув у трубку, що там «така ж сама падлюка, як і той, хто йому телефонує».
-Ти слухай мене, бо будеш верещати як та свиня, коли її ріжуть, хапуга, — закричала якась жінка та схопила його за чуба і почала щосили тягнути на себе.
Ну а далі відбулося щось взагалі неймовірне, бо його таки відтягли від столу та спробували на ньому ж наче розіп’яти, розтягнунвши руки і ноги в різні боки. Тим часом сільські баби вп’ялися кігтями йому в обличчя та шкрябали отими зашкарублими пальцями з землею під нігтями. Галас стояв такий, що ніхто та нікого й нічого не хотів слухати, бо всі репетували за своє. Начальнику навіть засунули у рот папери з його ж столу і шарпали.
— Що наївся, землежер? – питали, не даючи, відповісти, а потім хтось додав, -.
на смітник! Люстрація!»
Начальник зразу зрозумів значення того клятого заклику, але йому зрадів, бо краще хоч на смітник, та буде живий, а костюма свого він почистить у хімчистці. Але ледь він те збагнув, як його підхопили дужі чоловіки і понесли через приймальню, через коридор, де за дверима поховалися всі його співробітники, а потім по сходах вже на двір. Коли його проносили повз пост черговий охоронець, який був на вході в будівлю, завмер, як стовп та відсалютував йому за звичаєм, приклавши руку до кашкета. А ті невдоволені, що стояли на вілиці, коли його винесли з адміністративної будівдівлі, з їх же господарського двору пригнали смітний контейнер, в який сходу і зажбурили того начальника кадастру униз головою.
«Повезло», — ледь встигнув подумати начальник, бо добре, що сміття в контейнері майже не було, бо то був їх смітник та їх контейнер і він сам кожного дня піклувався, щоб його спорожнювали.
Він наче сподівався і знав, що прийдеться ось так та з такими чудними «почестями», побувати в ньому, але ж ніяк не сподівався той начальник проїхатись у тому контейнері по рідному місту. А поліцаї, які чергували біля йог будівлі та потім траплялися по дорозі, тільки відходили в бік, та гидко посміхалися. Але ж не втручалися, хоч він і волав до них, а потім і благав зателефонувати до їх обласного начальника. Але ж подібне за часів всього цього майданутого безладдя вже траплялося достатньо на Волині. А тому і була особиста вказівка з Києва не втручатись, щоб зберегти життя отій «поважній особі» — начальнику кадастру, який і сидів в смітному контейнері.

0 комментариев

Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.