Блог им. vyanko Повість "Земля і люди" Глава 5 Сон, той - як насправді, а якщо насправді – то краще вже сон (частина І)


Вони останнім часом майже не бачились . В своєму дуже поважному віці її мати ніяк не могла пережити критику на свою адресу з боку її єдиної доньки. Вже дорослої, яку вона плекала все своє життя і ростила за тільки своїм правилом. Її чоловік, не дивлячись на дуже солідну шану за колишню саму високу посаду в державі, був лише придатком до того правила. Бо це вона його плекала та виписувала від самого свого народження. Її батьки, були так названими – методистами, і вони у її вихованні використовували певну духовну практику, яка заснована виключно на одному методі чи правилі, з якого не може бути ніяких виключень. Метод чи правило мало свою коротку назву – «раціо». Воно говорило про те, що тільки розум, налаштований на користь та вигоду, здатний подолати негаразди і привести до визначного успіху. Саме за цим сенсом і поїхав її пращур до Америки. В нього був цей свій залізний метод, а інші, хто приїхав, лише враховували свої бажання та виражали емоції. До того ж її батько мав британське походження, що дуже виділяло його певним сенсом від різного роду ірландців, іспанців, французів та прусаків, які шукали всіляких пригод у Новому Світі. Вона була у батька старшою донькою в родині і тому саме вона навчала їх визначальному методу її молодших братів.
Про це ж «раціо» і вона неодноразово розказувала своїй єдиній донці, яка краще за своїх дядьків освоїла цей родинний метод. Для неї він був не тільки її єдиним правилом, а і сенсом всього її життя. Донька, не дивлячись на дуже слабку натуру свого батька, майже все взяла від матері: залізну хватку, ретельний розсуд та нечувану собачу чуйку, щодо великої користі чи певної загрози.
Аж ось тепер приходив її час. Бо в матері назавжди зірвалася вдача перестати «мити посуд на кухні». Так колись її мати сказала своєму чоловікові, а її батьку, бо той завжди сумнівався і робив тільки те, що «було можна». Він навіть зі своєю помічницею, коли був президентом, завів роман бо, як він потім виразився: так «було можна» себе поводити. Але ж це мати його створила та дозволила йому спочатку стати губернатором, а потім і президентом великої країни.
Мати дуже довго і помилково вважала, що жінці того не можна, що можна чоловікові, згідно того правила, яке існувало в американському суспільстві. Але ж після висунення та перемоги чорношкірого її конкурента здалося, що тепер «все можна». Тим паче в неї був для того залізний мотив, який говорив, що це для матері вельми потрібно. Спрацьовувала саме та користь і те саме «раціо» її розуму штовхало мати до отримання найвищого результату. Бо сама посада, навіть американського президента, була тільки механізмом, яким вона вдало могла скористатися. Її нікчема-чоловік, якби не вона, взагалі б його використав на «свою помічницю», чи ще на те, «що можна». Але ж це мати і далі продовжувала «мити посуд»…, а батько був президентом і все частіше нагадував їй про це, бо напевне забувся, хто таки зробив його отим президентом.
Коли ж спроба її матері стати президентом не досягла мети та показала, що вона недооцінила того пройдисвіта прусько-шотландського походження, який її – британку назвав «нікчемною старою», то тепер тільки її дочка могла виправити — це взагалі неприроднє становище. Бо мати б на її методичний розсуд засунула б свого та інших осіб чоловічої статі туди, де їм «буде можна» рівно стільки, скільки їм дозволять жінки.
Час дійсно настав, бо цей дуже спритний американський президент здумав дістатися до самого раціо-сенсу їх життя, де користь сягала захмарного рівня, бо складала цілий трильйон їх американських доларів. Такого раціо світ, ще не знав, бо його придумала жінка і плекала вона ж – її мати, поки той клятий «посуд мила». Але пройдисвіт в неї не тільки вкрав президентський механізм, але ж і потягнувся до тільки її «раціо»…
Тому мати з донькою зустрілися нині наодинці в новенькому будинку, який придбала мати під час своєї президентської компанії. Придбала його в надії, що саме він стане її президентською резиденцією, бо цей будинок межував з їх спільним з чоловіком маєтком і тому міг бути тільки її «куточком», де зовсім не передбачалося тієї «кухні» з тим «вимитим посудом». Але ж тепер мати переписала будинок на дочку, бо їй належало стати справжньою господинею майбутньої своєї президентської резиденції.
Жінки обережно привіталися, бо у кожної з них був свій методичний характер і їм важко було поступатися хоч його крихтою.
— Я так і не вийшла зі своєї президентської компанії, — почала розмову мати,- бо вже скоро ти її продовжиш і у 2020 році будеш балотуватися в президенти, а я може піду в мери Нью-Йорку, щоб бути з тобою поруч.
— Ти завжди поруч, — примирливо відповіла дочка, бо вона дійсно перестаралася минулого разу, жорстко розкладаючи по кісточкам поразку матері на минулих виборах.
— Але я не завжди тебе чую, — теж примирювалася мати, — бо ти вже доросла і самодостатня особа, з якою я буду рахуватися на рівних, бо прийшов час сказати головне.
— Я тебе слухаю мати, — перевела на ділову основу розмову дочка.
— Нарешті настала твоя черга дізнатися про все те колосальне родинне раціо, яке плекав твій дід, а мій батько, бо він сам визнав мене спадкоємницею його головного методу. А вже наприкінці свого життя мій батько ще зазначив те, що його «раціо» найбільш підходить жінці, ніж чоловікові. І тільки жінка може досягти великої влади над ним, бо вона господиня матерії і землі, — принципово пафосно завершила фразу мати і подивилась на дочку, щоб зрозуміти чи сприймає вона сенс її слів.
— Я все сприймаю, а ще і доповню тим, що я бачила змалечку, як ти тягнула на собі мого батька, заставляючи його той сенс шукати. В вже ж я не буду гаяти час на свого чоловіка, хай зразу звикає, що в нього «свій посуд» і хай «сам його миє», — відповіла вона матері і теж уважно на неї подивилась, натякаючи на те, що ці сентенції їй зрозумілі і пора переходити до суті розмови.
— Добре, — погодилась мати, — то ж слухай і не перебивай, бо про це я не казала тобі. Твій дід багато працював, щоб стати успішним підприємцем в малому бізнесі. Але ж як це соромно мати великий «раціо» за сенс і бути в малому бізнесі. Напевно тому він і вигадав, як стати самим значним у великому бізнесі. А разом з тим збагнув, що це підвладне тільки жінці, бо чоловіки нездатні врахувати всі тонкощі та деталі. І це мати збирає дитину до школи, а чоловіка в дорогу і ні про що не забуває, — призупинилася мати та переконалася на тому, що дочка її дослухається.
— Земля! — вигукнула мати і показала у вікно, — лише вона має справжню ціну і тільки вона може дати справжню жіночу материнську владу над усіма в земному велетенському домі. Земля – це і той шматочок нашого маєтку, де я господиня, а також цей шматочок, який вже твій, бо ось документи, — доказала мати, — відчуй та зроби тут все по собі. Але ж пам’ятай що є той особистий її шматок, де само родить і звідки напевно і пішло справжнє земне та людське життя.
— Я розумію тебе, бо це наша Британія і там наші коріння, — не втрималась донька.
— Ні! – осікла її мати, бо просила не перебивати, — не Британія, хоч вона і наша Батьківщина. А Україна! — вказала мати, — так вона зараз зветься і там найбільш родючі в світі землі, які туземцям і бовдурам, як і тут колись дісталися. Так от цю землю у них і потрібно викупити. Не захопити, як Ізраїль – Палестину, бо спокою не буде, а саме викупити за малі гроші поки ніхто не здогадався та велика ціна не склалася. Ну а вже потім її перепродати, але вже своїм бовдурам-американцям, яких я настирливо, постійно і навмисно лякаю каліфорнійською катастрофою Північної Америки.

0 комментариев

Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.